Середа, 12.12.2018, 04:02
Вітаю Вас Гість | RSS

Верхньоланнівська загальноосвітня школа І - ІІ ступенів                          Карлівської районної ради Полтавської області

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 7
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Рубрика "Герої серед нас"

Вони захищають Україну 

Герої не вмирають. Вони живуть з нами вічно. 

Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це.

Закарбуймо їхні імена у пам'ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами.

Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно.


 

Олександр Миколайович Лавренко – учасник АТО на сході України, капітан, Герой України.

 

 

35 років тому, 9 березня 1983 року, у місті Лозова Харківської області народився Олександр Миколайович Лавренко – учасник АТО на сході України, капітан, Герой України.

Олександр Лавренко закінчив середню загальноосвітню школу і Харківський інститут танкових військ імені Верховної Ради України. Командував танковою ротою 93-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

21 липня 2014 року в боях за селище Піски Ясинуватського району Донецької області екіпаж танка, яким командував капітан 93-ї окремої механізованої бригади Олександр Лавренко, брав участь у знищенні опорного пункту терористів. Після отримання бойового наказу екіпаж танка в голові колони вийшов на блокпост терористів. На блокпосту танкісти потрапили у засідку, зав'язався бій. Терористи на блокпосту розмістили два танки та кулеметні розрахунки, позаду були розташовані мінометна батарея та снайперські позиції.

Прямим пострілом з танка О. М. Лавренка було вражено танк терористів, наступними пострілами знищено кулеметні розрахунки та два автобуси терористів. Танкісти захопили блокпост та прикривали дії механізованого підрозділу і евакуаційної групи вогнем танкової гармати і кулемета.

Терористи почали контратакувати, танк капітана О. М. Лавренка першим рушив на ймовірний рубіж атаки, знищив дві мінометні обслуги терористів та значно відірвався від основних сил. При маневруванні задля ухилення від вогню противника, бойова машина потрапила на фугас. Двоє членів екіпажу загинули. Важкопоранений Олександр Лавренко не здався ворогові та не допустив захоплення танка, підірвавши себе. Завдяки діям екіпажа вдалося не допустити контратаки підрозділу терористів. Підрозділи 93-ї окремої механізованої бригади змогли закріпитися і виконати поставлене завдання.

У капітана О. М. Лавренка залишилися дружина і донька. Героя поховали у рідному місті Лозова. Указом Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 він посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Указом Президента України від 9 вересня 2016 року № 388/2016 Олександрові Лавренку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

Журнал "Народна армія"

«ПІД ЧАС БОЮ В ОТОЧЕННІ НАЙБІЛЬШЕ ПЕРЕЙМАЛИСЯ, ЧИ ВИСТАЧИТЬ НАМ БОЄПРИПАСІВ»

Таким запам’ятався капітану Ігорю Середюку бій трирічної давнини під Дебальцевим

Повільно, як у зимовій казці, сніжинки падали на мармурові плити, встановлені на Алеї героїв бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України. Капітан Ігор Середюк стер природне біле покривало з плити, на якій було викарбовано прізвище майора Олега Коваля (його посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького, підвищили у військовому званні. — Ред.), і поклав дві червоні гвоздики. Три роки тому сніг теж укривав землю, але тоді він був гарячий від полум’я розривів снарядів, кометних польотів ракет із «Градів», кулеметних трас. Жорстокі реалії війни навіки розлучили його з офіцером, з яким він пліч-о-пліч відбивав атаки ворога на одній з ділянок дебальцівського плацдарму…

Нині Ігор Середюк заступник комбата. На цю посаду капітана було призначено торік. Із розмови відчуваю, що він уже впевнено почувається на вищій посаді. А під час першого відрядження в район проведення антитерористичної операції командував ротою. Забезпечував зв’язок штабу сектору АТО з підрозділами. Доводилося виконувати й інші завдання, бо часто-густо у підрозділі не вистачало офіцерів для виконання суто бойових розпоряджень і наказів.

От і того лютневого дня 2015 року Ігоря Васильовича включили до складу резервного взводу. Завдання зрозуміле — надати допомогу бійцям, які несамовито відбивалися від навали бойовиків. Відтворюючи хроніку подій, розповів: «Ми на той час уже перебували в оточенні. На ваше запитання, чи відчували відчай, загрозу життю, скажу так: про це не думали. Найбільше нас турбувало те, чи вистачить боєприпасів. Це було питання життя або смерті. А що стосується резервного взводу, то його назва була на той момент сильно перебільшена, бо реально нас було четверо. Я, капітан Коваль, старший прапорщик Боровський і солдат-водій машини».

Прибувши на місце, вони відразу відчули, що буде спекотно. Бойовики намагалися захопити приміщення, яке обороняли бійці добровольчого підрозділу. Разом із ними група резерву відбила кілька атак ворога. А коли запанувала тиша, Ігор визирнув у вікно. Нікого не видно. Вирішив разом із капітаном Ковалем вийти з приміщення й оглянути, що і як. Так і зробили: Середюк зайняв позицію з одного боку дверей, Коваль — із другого. Ніби все спокійно. А потім таке почалося… З вигуками «Здавайтесь! Здавайтесь!» бойовики кинулися в атаку. Від снайперської кулі Олег Коваль замертво впав на землю, а поруч з Ігорем вибухнула граната…

«Мене врятував бронежилет, — говорить капітан Середюк. — А обидві ноги добряче посікли осколки. Старший прапорщик Боровський вколов мені знеболювальне і відвів у глиб приміщення. Я почав споряджати патронами автоматні магазини, бо бій розгортався з новою силою. На щастя, незабаром на допомогу підійшов наш підрозділ, і ми відкинули ворога від нашої позиції. Мене посадили у вантажівку, але дорогою двигун безнадійно заглухнув. Щоб «Урал» не потрапив до рук бойовиків, водій його підірвав. Мої побратими на руках перенесли мене через річку і доставили до нашого блокпоста. Звідти на бронетранспортері довезли до селища й передали волонтерам, які влаштували мене у приватну лікарню. Потім «латали» мої ноги у військових госпіталях. Незабаром літаком доправили до Києва, де у столичній лікарні «Феофанія» повитягали більшість осколків, хоча деякі й дотепер залишилися на пам’ять про ту одну добу моєї дебальцівської епопеї»…

Шостий рік служить капітан Ігор Середюк після закінчення Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у цій військовій частині. Піднявся по кар’єрних сходах від командира взводу до заступника командира батальйону. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького, заохочувальними відзнаками Міністерства оборони України «Знак пошани» та «За зразкову службу». Нещодавно офіцер уклав черговий контракт, мріє про навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. А все пережите на плацдармі під Дебальцевим — це, як зарубка у пам’яті й набутий кров’ю бойовий досвід.

В його робочому кабінеті все по-спартанськи скромно і за статутом. Правда, у звичний інтер’єр не вписувався дитячий автомобіль на електричному ходу. Перехопивши мій здивований погляд, Ігор Васильович пояснив: «Проживаю з дружиною і трирічним хлопчиком у гуртожитку на території частини. У кімнаті не знайшлося місця для цього авто. Хай тут постоїть до відкриття весняного сезону поїздок на вулиці. Що стосується перспектив на отримання житла, то, за словами капітана Ігоря Середюка, це справа ой якого далекого майбутнього. Офіцер сподівається на підвищення грошового забезпечення, бо, коли був лейтенантом, отримував у еквіваленті 300 доларів і нині не набагато більше…

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Національна дитяча гаряча лінія

Copyright MyCorp © 2018
uCoz


Національна дитяча гаряча лінія